Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

для XVIII століття, не знайшов задовільного

пояснення. Чи не вдалося графові справді подовжити життя на

сотні років, як у це вірили його прихильники?

Мадам де Хуссе, фрейліна маркізи де Помпадур, так описує

його здібності: 'Досконале знання мов, як давніх, так і

сучасних, дивовижна пам'ять; ерудиція, спалахи якої вловлюєш

під час його примхливої розмови; він об'їздив увесь світ, і

король охоче слухав розповіді про його мандри в Азію та Африку.

Як і розповіді про придворне життя в Росії, Туреччині та

Австрії. Здавалося, для нього більше важать таємниці кожного

царського двора, аніж бути довіреною особою короля'.

Саме виняткова компетенція в дипломатії і його миротворчі

зусилля викликали підозру до нього шефів таємної поліції у

Франції, англії та деяких інших країнах. У Франції Шуазель

запідозрив його в шпигунстві на користь Пруссії, з якою Франція

тоді була в стані війни. В Англії Пітт вважав його російським

шпигуном. Всі ці підозри, як видно, не мали під собою грунту,

але те, що Сен-Жермен близький до Людовіка XV та до інших

європейських монархів, викликало заздрощі державних міністрів.

1746 року його навіть затримали в Лондоні, чому передували

досить інтригуючі події. Імпозантна зовнішність Сен-Жермена

спричинилася до того, що одна англійська леді стала виявляти до

графа посилену цікавість. Це викликало спалах ревнощів у її

молодого залицяльника, який і підкинув до кишені Сен-Жермена

компрометуючого листа. Власті, яких було повідомлено про той

лист, негайно заарештували графа. Та невдовзі було доведено, що

це брудна фальшивка, і прямо з в'язниці Сен-Жермена було

запрошено на прийом до лорда Холдернесса. 1760 року цей самий

лорд писав Мітчеллу, британському послу в Пруссії: 'Перевірка

його (Сен-Жермена) ніяких результатів не дала'.

Того року Франція провадила з Пруссією програшну війну.

Король і мадам Помпадур прагнули миру, як, утім, і весь народ

Франції. При сприянні військового міністра маршала Бельіля,

особистого друга Сен-Жермена, було запропоновано послати графа

в Голландію; там він мав укласти сепаратну угоду з Пруссією,

причому в цій справі йому мав посприяти герцог Луї де Брунсвік,

на прихильне ставлення якого Сен-Жермен міг розраховувати. Це

сприяло б тому, що Австрія, союзниця Франції, капітулювала б і

настав би кінець війні.

Коли герцог Шуазель, міністр закордонних справ, дізнався

про плановані без його відома мирні переговори, то заявив

Людовіку XV рішучий протест, і король мусив облишити свій

задум. Він спішно послав спеціального гінця до Сен-Жермена, аби

попередити свого друга: Шуазель вимагає видачі його, щоб

запроторити в Бастілію.

Сен-Жермен не став гаятися -- він перетнув Ла-Манш і зник

в Англії. Його друг, граф де ла Вату, за тих ускладнень писав

йому в листі з Амстердама 1760 року: 'Я знаю, що ви -- один із

найвидатніших людей Землі, і засмучений, що ці нікчеми турбують

вас і снують інтриги проти ваших миротворчих зусиль'. Це лише

один випадок із життя Сен-Жермена, якого розуміли далеко не всі

його сучасники.

1762 року він несподівано з'являється у Санкт-Петербурзі,

де якраз померла імператриця Єлизавета й коронувався цар Петро

III. Дружина царя, уроджена принцеса Ангальт-Цербська,

доводилася донькою одному з друзів Сен-Жермена. Сімнадцять

років Катерина терпіла пияцтво й дебоші свого чоловіка. Такі

звички робили з нього людину, найменше здатну правити

величезною імперією, як Росія, чому брати Орлови й здійснили

державний переворот на користь Катерини. Ось так вона стала

імператрицею Катериною II і правила Росією двадцять дев'ять

років як один із її найвидатніших монархів. Вона розширила

кордони імперії, була покровителькою мистецтва й науки, сприяла

поширенню в країні європейських звичаїв.

За російсько-турецької війни, коли російський флот стояв в

італійському порту Ліворно, Сен-Жермен з'явився на борту