Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

жителі. На одній із своїх картин Микола Реріх зобразив

'снігову дівчину' на тлі снігу та скель: вона також тримає лук.

Попри сніг і лід навкруги, вона майже гола, немов якась тепла

аура захищає її від холоду.

Тут доречно зважити, що ці осередки вищої культури мусять

мати і свою технологію. Бо логічно припустити, що ті, хто

більшу частину свого життя присвятив науці, рано чи пізно

мусять винайти всілякі технічні засоби.

Є чимало підстав гадати, що Братство використовує широку

мережу галерей, печер і катакомб. Ось думка про це Миколи

Реріха: 'На гімалайських схилах є безліч печер, і, кажуть, що

від цих печер розгалужені підземні ходи ведуть глибоко під

Канченджангу. Дехто бачив навіть кам'яні двері, які ніколи не

відкривалися, бо ще не настав час. Ці підземні ходи ведуть у

чарівну долину'. Як видно зі слів великого дослідника Азії,

'чарівна долина' -- то Долина Безсмертних, або Шамбала.

Доктор Оссендовський повідомляє цікаві випадки під час

його важкої подорожі по Центральній Азії. Монгольський лама

розповів йому не лише про цілу мережу тунелів, а й про

дивовижні машини, що рухаються в них. Лише опанувавши високу

технологію з могутнім джерелом енергії, можна спорудити мережу

тунелів, що, за деякими даними, тягнуться на сотні кілометрів.

Що ж до апаратів, які рухаються під землею з великою швидкістю,

то можна припустити існування технології надзвичайно високого

рівня.

У статті, написаній 1935 року в Центральній Азії, Реріх

мовить про численні зустрічі з місцевими жителями, які й

розповіли йому про Вартових: 'Коли вони з'являються серед

пустелі, то кожен відразу думає: а звідки ж вони прийшли у цей

віддалений безводний район і як вони це зробили? Але дивні,

довгі печери без кінця знайдено'. Без таких тунелів поява

Вартових у серці Гобі справді була б загадкою.

Що ж до апаратів, які мчать в підземних галереях під

пустелями й горами, то це схоже на наукову фантастику. Це тим

дивніше, що традиція відносить такі розповіді до часів, коли ще

Захід взагалі не знав ніяких машин; видаються неймовірними й

повідомлення про повітряні кораблі, бачені іноді в районі

Шамбали. Коли експедиція Реріха підійшла до Каракорумських гір

у 1926 році, учасники побачили якось у чистому ранковому небі

диск, що сяяв над цим засушливим районом. Його політ

спостерігали за допомогою трьох сильних біноклів. Зненацька

апарат змінив курс з півдня на південний захід і зник за

сніговими вершинами хребта Гумбольдта. Жоден літак, жодна

повітряна куля не могли 1926 року літати над цією ізольованою

частиною Західного Китаю. Лише літальні машини невідомого типу

могли виконати ті повітряні маневри, що їх описує Реріх.

Побачивши в небі той диск, лами, учасники експедиції,

вигукнули: 'Це знак Шамбали!'

1933 року англійський альпініст Френк Сміт бачив подібне

на горі Еверест: два темних об'єкти летіли в небі на висоті

9000 м. Один із них мав короткі крила, інший -- щось схоже на

дзьоб. Ці два повітряних чи космічних кораблі оточувало

пульсуюче сяйво. Альпініст був украй здивований побаченим,

особливо коли ототожнив піки й льодовики довкола -- він

упевнився, що це не галюцинація. Чи були літаючі об'єкти, які

бачили Реріх і Сміт, повітряними чи космічними кораблями з

Шамбали? Принаймні таке пояснення я свого часу дав у Шанхаї

1935 року, і сьогодні воно слушне за браком іншого, більш

задовільного. Подібний диск, що крутився і був схожий на той,

що його спостерігав Микола Реріх, бачили біля Шіллонга в Ассамі

1967 року. Летів він на висоті лише двохсот метрів над землею,

а тоді зненацька пірнув у річку, викликавши великий водоворот,

супроводжуваний страшенним гуркотом. Потім він піднявся й

зигзагом полетів над джунглями, швидко розтаючи в повітрі ('За

рубежом', Москва, 29.12.1967 р.).

Легенда про Долину Безсмертних і Острів Шамбалу набуває

життєвості після описів їх географічних характеристик