Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

зовнішнього

кола Стражів людства. В своїх гуманітарних задумах духовні

вчителі Землі не цурались і церковних каналів. Численні великі

душі надихалися магами Сходу як у католицькій, так і в

протестантській церквах. А в православних монастирях, як-от

Афонський, серед ченців теж було чимало посвячених.

Серед учених минулого, що здійснювали місію. Шамбали, слід

згадати Парацельса (1493--1541). Він запровадив нові методи в

медицині й першим у Європі застосував для лікування ртуть і

опій. Він визнавав телепатію, вдавався до психічного впливу й

провадив досліди з штучного вирощування людини, так званого

'гомункулуса'. Парацельс мандрував по Азії в 1513--1524 роках;

вважається, що саме тоді він і відвідав тібетський ламаїстський

монастир братства магів.

Іншим історичним персонажем, що, як вважають, інсценував

свої смерть і похорон, а сам подався до Центральної Азії в XIV

столітті, був Нікола Фламель. Він умів добувати золото

алхімічним способом. Однак жив з професії нотаріуса, а свої

значні статки, нажиті алхімією, витрачав на будівництво

лікарень і гуртожитків для бідняків у Парижі та інших містах

Франції. Надгробок Ніколи Фламеля і його дружини Пернель

існував у паризькій церкві Невинних ще в XVI столітті. Разом із

секретом отримання золота Фламель і його дружина відкрили й

еліксир молодості, навчилися подовжувати собі життя. Більш ніж

вірогідно, що в могилах Фламелів поховані інші люди, померлі на

час їхньої гаданої смерті.

У XVIII столітті абат Вілен писав, що Фламель відвідав

французького посла в Туреччині Дезалью -- майже через чотири

століття після його нібито смерті! І це не єдине таке

повідомлення. У своїй 'Історії французів різних станів' Аман

Алексіс Монтей мовить про якогось службовця Марселя, що теж

зустрічав Фламеля і розмовляв з ним через кілька століть після

його гаданої кончини в XIV столітті.

Поль Люка, якого Людовік XIV послав збирати старожитності

в Греції, Єгипті й на Середньому Сході, видав 1714 року книгу

'Мандрівка пана Поля Люка з веління короля', в якій розповів

про чотирьох дервішів, що зустрілися йому в Бруссе (Туреччина).

Один із них розмовляв багатьма мовами, серед них і французькою.

Цей дервіш заявив, що прийшов з віддаленої обителі мудреців.

Здавалося, йому років тридцять, але час, що його він мав би

затратити на свої тривалі мандрівки, мусив складати щонайменше

століття. На згадку про ім'я Фламеля, дервіш запитав: 'Ви

справді вірите, що Фламель помер? Ні, ні, друже, не обманюйте

себе, Фламель усе ще живий; ні він, ні його дружина ще не

зустріли смерті. Уже років три як я залишив його в Індії. Він

-- один з моїх найкращих друзів'. Цей дервіш, видимо, був

посланцем азіатського Олімпу й виконував якесь їхнє доручення.

Ось що почув Микола Реріх від учених лам в серці Азії: 'Хто

співпрацює з Шамбалою, не живе самотиною, він мандрує повсюди'.

Серед співтрудівників ієрархії Світла не можна не згадати Олени

Блаватської, що багато років навчалася в махатм у віддаленому

Тібеті, а тоді, як їхній посланець, вирушила до Європи й

Америки.

За старовинним звичаєм архатів, заведеним Цзонкабою,

великим реформатором буддизму і послом Шамбали, посланці

вирушають наприкінці кожного століття, аби просвітити чи

застерегти людство. Майже достеменно, що Блаватська виконувала

подібну місію, коли 1875 року за вказівкою махатм заснувала

теософське товариство. Метою його була робота для всесвітнього

братства людей, що само по собі було революційною програмою за

вікторіанської епохи націоналізму й колоніалізму. Вивчення

давньої мудрості Сходу було іншим, не менш важливим завданням

цього братства. Довге перебування Блаватської в Індії та її

ненависть до расової і класової дискримінації, викликало

підозру до неї британського уряду в Індії. Хоча через чверть

століття після заснування теософського товариства вчителі

Тібету урвали безпосередній зв'язок із ним, воно й далі виконує